За порушення вимог закону «Про охорону праці» (ст. 44), створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду у сфері охорони праці винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності, при цьому кримінальна відповідальність настає, якщо виникли тяжкі наслідки, зумовлені порушенням вимог нормативно-правових актів.
Зокрема, ст. 271 Кримінального кодексу України (далі – КК) передбачено, що порушення вимог законодавства про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, карається штрафом від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.
Організація охорони праці на підприємстві
Узагальнюючи практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва Верховний Суд України у своїй постанові від 12.06.2009 за № 7 зазначив, що при розгляді справ необхідно враховувати, що суб’єктом злочину, передбаченого ст. 271 Кодексу, є службова особа, яка на підставі наказу адміністрації підприємства, установи, організації, посадової інструкції чи відповідно до займаної посади має спеціальні обов’язки з охорони праці, або громадянин суб’єкт підприємницької діяльності (п. 8).
У разі порушення вимог законодавства про охорону праці, що потягло кримінально-правові наслідки, іншими службовими особами, останні з урахуванням обставин справи, можуть нести відповідальність за злочини у сфері службової діяльності, а рядові працівники – за злочини проти життя та здоров’я особи.
З огляду на зазначене, характерним є провадження по одній із справ, розглянуте Верховним судом України в березні 2018 року (постанова від 15.03.2018 № 727/922/17).
СУТЬ СПРАВИ: Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора, на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 26.09.2017, за обвинуваченням одного із працівників вищого професійного художнього училища у м. Чернівці у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК.
За вироком місцевого суду працівник був визнаний винуватим у тому, що працюючи майстром виробничого навчання самовільно приніс до майстерні власну паяльну лампу та допустив студентів до проведення робіт з її використанням без передбачених засобів індивідуального захисту і відповідного інструктажу з охорони праці.
Застосування та облік ЗІЗ
Під час робіт паяльна лампа вибухнула, внаслідок чого одному із студентів було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження. Працівника училища було засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, із застосуванням відповідних положень ст. 75 КК.
Ухвалою апеляційного суду дії засудженого було перекваліфіковано з ч. 2 ст. 271 КК на ст. 128 КК (необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження) і призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 75 КК було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Колегія суддів залишила без зміни вказану ухвалу Апеляційного суду, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
В обґрунтування цього рішення Касаційна інстанція зазначила, що кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 271 КК настає за порушення вимог нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства. Тобто, суб’єктом цього злочину є особа, яка на підставі наказу адміністрації, посадової інструкції чи відповідно до займаної посади має спеціальні обов’язки з охорони праці.
Як зазначено в постанові Суду з матеріалів справи вбачається, що обвинувачення працівникові як службовій особі не висувалося. В обвинувальному акті лише вказано, що останній був відповідальним за проведення виробничої практики з учнями училища, що не наділяло його службовими повноваженнями.
Тому з урахуванням вимог законодавства місцевий суд не міг виходити за межі обвинувачення і самостійно встановлювати у вироку відповідні обставини та визнавати обвинуваченого службовою особою – суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК, оскільки це погіршило його становище, порівняно з висунутим обвинуваченням. Покладення на цього працівника в посадовій інструкції обов’язків щодо охорони праці носило з урахуванням завдань навчального процесу функціональний характер і не наділяло його організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями, що притаманні службовій особі.
Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегія суддів дійшла висновку про те, що виконання рядовим працівником функціональних обов’язків з охорони праці, яке потягло кримінально-правові наслідки, виключає відповідальність за ст. 271 КК. Натомість кримінальна відповідальність у цьому випадку може наставати за вчинення злочину проти життя та здоров’я особи.
Дізнайтеся більше про адміністративну та кримінальну відповідальність фахівця з охорони праці
Аналізуючи судову практику, слід зазначити, що при розгляді справ цієї категорії, зокрема при притягненні винних осіб до кримінальної відповідальності за ст. 271 КК, правоохоронні органи з урахуванням вимог ч. 3 ст. 18 КК визнають службовими особами керівників підприємств, установ і організацій, начальників структурних підрозділів та служб, головних інженерів, фахівців у сфері охорони праці, а також інших осіб, які обіймають керівні посади та мають відповідні повноваження і обов’язки щодо дотримання правил і норм із безпеки на виробництві.
