Конспект вступного інструктажу з ОП для малих підприємств

Зміст вступного інструктажу інструктажу з охорони праці для малих підприємств нормативно-правові акти не регламентують. Вони визначають лише те, що для його проведення в інженера з ОП має бути затверджена керівником підприємства програма і тривалість вступного інструктажу.

Пропонуємо вам скачати зразок вступного інструктажу з охорони праці для малих підприємств, на який можна орієнтуватися при розробці власного документа.

Як допустити до роботи новоприйнятого працівника

1. Загальні правила поведінки працівників на території підприємства

Під час входження до приміщення обережно пересуватися східцями, не перебувати біля дверей з боку їх відчинення.

Бути обережними, проходячи біля прозорих стін, скляних перегородок, дверей, щоб запобігти контакту з ними та можливому травмуванню осколками.

Проходячи через двері або ворота, що обертаються, розсувні двері, двері або ворота, що відчиняються догори, бути уважними, щоб уникнути травмування.

На території підприємства ходити пішохідними доріжками.

Робочі місця, проходи, запасні виходи утримувати в чистоті та не загромаджувати.

2. Основні положення Законів України «Про охорону праці», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», Кодексу законів про працю України

2.1. Трудовий договір

Трудовий договір — угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, підпорядковуватися внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець — виплачувати працівнику заробітну плату та забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Цей договір укладають, як правило, у письмовій формі.

Контракт — особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, зокрема дострокового, можна встановлювати угодою сторін.

Умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами й колективним договором, вважають недійсними.

Роботодавець не має права вимагати від працівника виконувати роботу, не обумовлену трудовим договором.

Якщо працівник з’явився на роботі в нетверезому стані, стані наркотичного або токсичного сп’яніння, роботодавець має право звільнити його.

2.2. Робочий час і час відпочинку

Нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Тривалість роботи напередодні святкових і неробочих днів скорочують на одну годину.

Нічним вважають час з 22 години вечора до 6 години ранку.

При роботі в нічний час установлену тривалість роботи (зміни) скорочують на одну годину.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не менше ніж 42 години.

Усім працівникам надають щорічні відпустки зі збереженням місця роботи та середнього заробітку. Тривалість щорічної відпустки не може бути менше ніж 24 календарні дні.

2.3. Правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, відповідальність за їх порушення

Працівник зобов’язаний знати й виконувати вимоги інструкцій з охорони праці і посадових інструкцій; правила поводження з машинами, механізмами, устаткованням та іншими засобами виробництва, користування засобами індивідуального й колективного захисту.

Працівник повинен старанно ставитися до всіх видів навчання, які проводить роботодавець. Якщо він не знає вимог інструкцій, його не мають права залучати до роботи.

Під час роботи працівник повинен користуватися відповідним спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, проходити медичний огляд.

Працівник зобов’язаний співпрацювати з роботодавцем щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці. Він має вживати необхідних заходів, щоб усунути будь-яку загрозливу виробничу ситуацію, яка може спричинити аварію або нещасний випадок.

Працівник повинен виконувати тільки ту роботу, яку йому доручили; повідомляти своєму керівнику про всі виробничі ситуації, які можуть завдати шкоди життю і здоров’ю працівників, про кожний нещасний випадок, що стався з ним або іншим працівником.

Невиконання працівником його обов’язків є порушенням трудової дисципліни, за яке до нього можуть застосовувати заходи дисциплінарного впливу — догану або звільнення з роботи.

Роботодавець може звільнити працівника за прогул, зокрема за відсутність на роботі понад три години протягом робочого дня без поважних причин та за появу його на роботі в нетверезому стані, стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

2.4. Система управління охороною праці (СУОП)

На підприємстві діє СУОП. Основний принцип її функціонування — зв’язок процесу виробництва із засобами та заходами щодо поліпшення безпеки, гігієни праці й виробничого середовища; дотримання виконавчої, трудової і технологічної дисципліни та економічна зацікавленість усіх суб’єктів виробничого процесу в підвищенні безпеки й поліпшенні умов праці.

Усі працівники повинні проходити, крім вступного, первинний, повторний, позаплановий та цільовий інструктажі.

Первинний інструктаж проводять безпосередньо на робочому місці. Тільки після цього інструктажу та відповідного стажування адміністрація може допустити працівника до самостійної роботи.

Періодично працівникам проводять повторний інструктаж з охорони праці й інші види інструктажу.

Працівники, які виконують роботи підвищеної небезпеки, зобов’язані раз на рік проходити навчання та перевірку знань із питань охорони праці в комісії підприємства.

Законодавство передбачає право працівника на захист власного життя та здоров’я.

Закон зобов’язує роботодавця власним коштом організувати медичний огляд (під час прийняття на роботу) та лікарський контроль за станом здоров’я працівників (протягом трудової діяльності).

Обов’язковим медичним оглядам — попередньому та періодичним — підлягають працівники, зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, та працівники всіх професій віком до 21 року.

Відповідно до законодавства:

• за працівником на час проходження медогляду зберігають місце роботи та середній заробіток;
• працівника, який ухиляється від обов’язкового медогляду, роботодавець має право притягнути до дисциплінарної відповідальності та відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Працівник зобов’язаний проходити в установленому порядку й терміни медичні огляди та виконувати медичні рекомендації. Він несе відповідальність за несвоєчасне проходження медоглядів та невиконання медичних рекомендацій.

Чи оштрафує Держпраці, якщо під час карантину працівники не проходили медогляди

2.5. Відшкодування шкоди працівникам у разі ушкодження їхнього здоров’я

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» уся матеріальна відповідальність перед потерпілими за наслідки нещасних випадків на виробництві та профзахворювань перекладена з роботодавця на Фонд соціального страхування України (далі — Фонд).

Якщо настав страховий випадок, Фонд зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівнику внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті. Він повинен виплатити потерпілому або особам, яких той утримував:

• допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності в розмірі 100% середнього заробітку (оподатковуваного доходу). При цьому перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачує власник або уповноважений ним орган коштами підприємства;
• одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності, розмір якої визначають відповідно до ступеня втрати працездатності. При цьому враховують 17 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день, коли потерпілий отримав право на страхову виплату. Якщо комісія з розслідування нещасного випадку встановила, що ушкодження здоров’я настало не лише з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актів з охорони праці, розмір одноразової допомоги зменшують на підставі висновку цієї комісії, але не більше ніж на 50%;
• одноразову допомогу в разі смерті потерпілого його сім’ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та одноразову допомогу кожній особі, яку утримував потерпілий, а також на його дитину, яка народилася протягом не більше ніж 10-місячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
• щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого. Суму щомісячної страхової виплати встановлюють відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я.

Максимальний розмір щомісячної страхової виплати не має перевищувати 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

У разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд.

2.6. Державний нагляд за охороною праці на підприємстві

В Україні діє система державного нагляду за охороною праці. До держорганів, які можуть перевіряти малі підприємства, належать:

• центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони та гігієни праці, — Державна служба України з питань праці;
• центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки, — Державна служба України з надзвичайних ситуацій;
• центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я та епідеміологічного нагляду (спостереження), — Міністерство охорони здоров’я України.

Кожний із зазначених органів виконує функції в межах своєї компетенції, яку визначають положення про ці органи.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці мають право:

• безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства, щоб перевірити, чи дотримуються вони законодавства про охорону праці; отримувати від роботодавця необхідні пояснення, матеріали та інформацію з цих питань;
• надавати керівникам підприємств обов’язкові для виконання розпорядження/приписи про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці;
• зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог охорони праці, які загрожують життю або здоров’ю працівників;
• притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці;
• надсилати роботодавцям, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаним посадам, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Органи державного нагляду за охороною праці встановлюють, як роботодавцям опрацьовувати й затверджувати положення, інструкції та інші акти з охорони праці, що діють на підприємствах; розробляють типові документи з цих питань.

Контроль з боку Фонду здійснюють страхові експерти з охорони праці. Вони мають право перевіряти стан профілактичної роботи й охорони праці на підприємствах, отримувати від роботодавця пояснення та інформацію про стан охорони праці, вносити подання про порушення відповідного законодавства, виходити з пропозицією про переведення підприємства до більш високого класу професійного ризику виробництва в разі систематичного порушення нормативних актів з охорони праці. Громадський контроль за станом безпеки та гігієни праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці.

Як контролювати стан охорони праці на підприємстві

Валерій Бунчукінженер з охорони праці ТОВ «Лайф», Київ

Контроль за станом охорони мають здійснювати керівники та відповідальні особи всіх рівнів управління виробництвом. Допоможуть його належним чином організувати п’ять унікальних додатків, які розробив фахівець у сфері охорони праці Вам у поміч

Скачати документи

3. Основні небезпечні й шкідливі виробничі чинники та засоби захисту від них

3.1. Основні небезпечні та шкідливі виробничі чинники

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 «Небезпечні та шкідливі виробничі фактори. Класифікація» небезпечні та шкідливі виробничі чинники за природою дії поділяють на чотири групи:

• фізичні;
• хімічні;
• біологічні;
• психофізіологічні.

3.2. Характеристика основних шкідливих виробничих чинників

До основних чинників, які шкідливо впливають на здоров’я людини протягом трудової діяльності, належать фізичні — пил, газ, теплове й іонізуюче випромінювання, електромагнітні поля, ультразвук, шум, вібрація тощо — та хімічні шкідливі речовини — токсичні й задушливі.

3.2.1. Виробничий пил

За походженням буває органічного (тваринного або рослинного), неорганічного (металевого або мінерального) походження та змішаний.

Що меншу дисперсію має пил, то більш небезпечним він є, адже спричиняє різні захворювання. Наприклад, коли пил діоксиду кремнію потрапляє в легені, виникають серйозні захворювання — пневмоконіоз, силікоз.

Деякі види пилу, що потрапляють на шкіру чи слизову оболонку очей, спричиняють подразливий або запальний процеси — кон’юнктивіти, дерматити. Особливо це стосується пилу, який має сполуки, що утворюють на вологій поверхні очей або на вологій шкірі розчини кислот чи лугів. Такими подразливими або запальними процесами є, наприклад, дерматити від дії вапна, гострі запалення шкіри при контакті з пилом, пеком, при дії світла тощо.

3.2.2. Шум, вібрація

Багато виробничих процесів — клепання, штампування, кування, зачищення, робота виробничого обладнання — супроводжуються значним рівнем шуму або вібрації. Вони спричиняють негативну дію не тільки на органи слуху, а й на нервову систему. Людина спроможна відчувати звуки з частотою коливань у межах від 16 до 20 000 Гц. Допустимий рівень шуму в механічних цехах не має перевищувати 80 дБА. Коливання більш низької частоти (менше ніж 16 Гц — інфразвук) та більш високої (понад 20 000 Гц — ультразвук) людина сприймає не як звук, а як вібрацію. Безпосередня дія вібрації наявна при роботі як з ручним інструментом, так і механічним обладнанням ударної дії.

3.2.3. Токсичні речовини

У звичайних умовах хімічні речовини не небезпечні. Водночас усі вони несуть потенційну небезпеку для здоров’я у разі їх високої концентрації та порушення правил застосування і зберігання.

Будь-яка речовина, яка може шкідливо впливати на біосистему та спричиняти серйозні пошкодження або смерть, коли її концентрація досягає в організмі критичної межі, належить до токсичної.

Шляхи проникнення хімічних речовин до організму:

1. Інгаляція — найпоширеніша форма проникнення, спричиняє понад 90% усіх промислових отруєнь. Коли людина дихає, деякі токсичні речовини потрапляють у легені та розчиняються в крові. Кров’ю вони розносяться по всьому тілу. Токсини можуть впливати на один конкретний орган, наприклад порушувати нормальне функціонування мозку, або ж на весь організм.
2. Всмоктування через шкіру — другий найбільш значний шлях проникнення токсину у разі, коли він не ізольований. Деякі рідкі та тверді речовини можуть всмоктуватися за безпосереднього контакту з пошкодженою або непошкодженою шкірою. А деякі пари та гази спроможні проникати крізь непошкоджену шкіру так само легко, як при інгаляції через легені.
3. Проникнення через шлунок — найчастіший спосіб проникнення, коли не дотримуються особистої гігієни під час їжі, куріння. Рідше — коли через порушення зберігання та відсутність маркування токсичні речовини помилково вживають замість солі, цукру, води, спиртних напоїв тощо.
4. Ін’єкції — найрідкісніша форма отруєння. Може статися за наявності гострих предметів, на поверхні яких є токсини, які внаслідок поранення спроможні проникнути в кров.

Шкідливі умови праці на підприємстві: алгоритм дій для роботодавця

3.2.4. Задушливі речовини

Ці речовини заважають постачанню кисню до організму. З ними пов’язують термін «ядуха» — нестача кисню в тканинах організму. Людина може не здогадуватися, що її організму не вистачає кисню, поки не відчує гострого приступу ядухи. Цей приступ може настати за нестачі концентрації атмосферного кисню (проста ядуха) або хімічного порушення кисневого тракту чи органів дихання (хімічна ядуха). Спричинити хімічну ядуху можуть сірководень, вуглекислий газ.

3.3. Засоби колективного захисту від небезпечних і шкідливих виробничих чинників

Щоб убезпечити працівників від небезпечних виробничих чинників, застосовують засоби колективного захисту. Вони повністю або частково закривають доступ до зони, де діють небезпечні чинники, та унеможливлюють їх дію в разі проникнення людини у простір, де вони виникають.

За ДСТУ 7238:2011 «Система стандартів безпеки праці. Засоби колективного захисту працюючих. Загальні вимоги та класифікація» засоби колективного захисту поділяють на такі класи:

• засоби нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць;
• засоби нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць;
• засоби захисту:
• від іонізуючого, інфрачервоного, ультрафіолетового та електромагнітного випромінювань;
• магнітних і електричних нулів;
• випромінювання лазерів;
• шуму, вібрації та ультразвуку;
• ураження електричним струмом;
• статичної електрики;
• високих і низьких температур навколишнього середовища;
• впливу механічних, хімічних і біологічних чинників;
• падіння з висоти.

До класу «засоби захисту» входять засоби захисту від шкідливих та небезпечних виробничих чинників.

3.3.1. Засоби нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць

До них належать різні види місцевої, загальнообмінної припливно-витяжної вентиляції, кондиціонери, шафи й інші пристрої для локалізації шкідливих чинників, різні системи підігріву, дезодорації повітря, засоби автоматичного контролю та сигналізації стану повітряного середовища.

3.3.2. Засоби нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць

До них відносять газорозрядні лампи — люмінесцентні, ртутні дугові, металогалогенні, натрієві, ксенонові — та лампи розжарення, різні види світильників, скляні прорізи стін, стель, покрівель, світлозахисні пристрої і світлофільтри.

3.3.3. Основні засоби захисту від шкідливих виробничих чинників

Захист від шкідливих виробничих чинників забезпечує насамперед відповідна конструкція засобів виробництва та засоби колективного захисту. Якщо ці засоби не дають змоги знизити їх рівень до допустимих параметрів, застосовують засоби індивідуального захисту.

Захист від шкідливих хімічних речовин, пилу, газу забезпечують засоби нормалізації повітряного середовища.

Для захисту від дії високих температур застосовують щити, ширми, огорожі, теплоізолювальні матеріали, робототехніку, світлофільтри.

Усі ці засоби дають змогу забезпечити температуру поверхні обладнання, огорож на робочих місцях, що не перевищує 45 °С, та температуру повітря на робочому місці, що не перевищує 32 °С у приміщеннях із незначними надлишками явного тепла та 33 °С у приміщеннях зі значними надлишками явного тепла. При цьому вологість повітря має бути не більше ніж 55%.

Для захисту від іонізуючих випромінювань використовують бокси, сейфи, витяжні шафи, металеві кожухи, ширми, щити, фартухи, маніпулятори тощо.

Як приймати від працівників і зберігати засоби індивідуального захисту

3.3.4. Основні засоби захисту від небезпечних виробничих чинників

До них належать захисні та запобіжні пристрої, сигналізація безпеки, розриви й габарити безпеки, дистанційне керування.

Захисні пристрої застосовують для ізоляції частин машин і механізмів, що рухаються; місць, де відлітають частки оброблюваного матеріалу; небезпечних щодо ураження електричним струмом частин обладнання, зон та дільниць, де наявна постійна небезпека шкідливого впливу на людину температур, випромінювань тощо.

Канали, ями, колодязі, люки, різні прорізи, робочі місця, розташовані на висоті, огороджують.

Огорожі бувають:

• тимчасові (переносні) — для позначення небезпеки у зв’язку з проведенням будь-яких робіт: ремонт шляхів, роботи у колодязях, очищення покрівель, будівель тощо;
• постійні (нерухомі) — ті, які знімають тільки під час ремонту, та ті, що періодично відкривають протягом роботи, щоб установити чи зняти деталь.

Щоб запобігти випадковому проникненню людини в небезпечну зону, захисні пристрої блокують із пусковим механізмом обладнання.

В електричних пристроях при відкриванні чи знятті огорожі із струмовідних частин з них автоматично знімається напруга.

Запобіжні пристрої застосовують для обмеження виходу заданих небезпечних параметрів обладнання за межі допустимих. Цими параметрами можуть бути статичні та динамічні навантаження, довжина пересування механізму, рівень рідини, швидкість пересування, тиск пари, газу, води, температура, сила електричного струму тощо. Запобіжні пристрої спрацьовують автоматично, вимикаючи джерело параметра, що контролюється, або створюють умови для ослаблення його впливу.

До них належать:

• плавкі запобіжники й автомати відключення — для захисту електричних пристроїв у разі виникнення струмів перевантаження короткого замикання, які можуть призвести до порушення ізоляції і пожежі. Якщо сила струму перевищує допустиме значення, у запобіжнику плавиться спеціальна вставка, автомат розриває ланцюг і відключає електричний струм;
• запобіжні клапани та мембрани — для автоматичного випуску надлишку рідини, газу та пари із систем підвищеного тиску до систем низького тиску або в атмосферу. Запобіжні клапани автоматично відновлюються, а запобіжні мембрани руйнуються і потребують заміни;
• обмежувачі — мікрометричні, багатопозиційні й інші опори, що обмежують робочі параметри, щоб забезпечити безпечну межу руху механізму або його окремих елементів, а також, щоб запобігти аваріям і поломкам;
• блокувальні пристрої — для відключення або запобігання можливості включення джерела небезпеки, якщо відсутній захисний пристрій. За принципом дії їх поділяють на механічні, електронні, пневматичні й комбіновані та застосовують разом із захисними пристроями.

Сигналізація безпеки — це засіб попередження, а не ліквідації небезпеки. До неї належать світлові, звукові й кольорові сигнали та різні прилади для вимірювання температури, тиску, рівня рідини тощо.

Основними елементами таких приладів є різні датчики — механічні, фотоелектричні, теплові. Вони реагують на пересування предметів, зміну об’ємів, наявність відповідних концентрацій шкідливих речовин та випромінювань.

Знаки безпеки та сигнальні кольори. Вимоги до них установлює Технічний регламент знаків безпеки і захисту здоров’я працівників, затверджений постановою КМУ від 25.11.2009 № 1262 (далі — Технічний регламент).

Знаки безпеки поділяють:

• на знаки заборони — забороняють виконувати певні дії;
• зобов’язувальні знаки — зобов’язують виконувати певні дії;
• інформаційні знаки — дають інформацію, додаткову до тієї, яку містять знаки заборони, попереджувальні знаки;
• попереджувальні знаки — попереджають про наявність ризику або небезпеки;
• рятувальні знаки — вказують напрямок до шляхів евакуації і/або аварійного виходу, пункту (засобів) першої допомоги чи рятувальних засобів;
• малюнок або піктограма — графічний символ, який означає певну ситуацію або зобов’язує вчинити певні дії;
• колір безпеки — колір для позначення безпеки.

Які загальні вимоги до знаків безпеки

Технічний регламент передбачає чотири сигнальні кольори: червоний, жовтий або оранжевий, синій і зелений.

Червоний сигнальний колір застосовують як заборонний. Він вказує на безпосередню небезпеку та на засоби пожежогасіння. Його застосовують для нанесення заборонних написів та символів на знаках пожежної безпеки; фарбування внутрішніх частин кожухів і корпусів, що відкриваються, тощо.

Місце, де наявна небезпека падіння, наштовхування на перешкоду, потрапляння під падаючий предмет, позначають похилими чорними та жовтими або червоними й білими смугами однакової ширини, що чергуються.

3.3.5. Засоби захисту від дії електричного струму

Ступінь небезпечного впливу на людину електричного струму залежить від виду й величини напруги та струму, частоти електричного струму, шляху його проходження через тіло, тривалості впливу на організм і умов навколишнього середовища.

Найбільша кількість електротравм виникає під час експлуатації електроустановок та мереж напругою до 1000 В. Основні причини ураження електричним струмом: безпосередній контакт з відкритими струмовідними частинами обладнання; зіткнення з ізольованими струмовідними частинами обладнання, які втратили свої ізоляційні властивості, та вплив електроструму через електричну дугу на пристроях відключення.

Дія електроструму на організм проявляється у складних та різноманітних формах. Усі ураження, спричинені дією електричного струму, поділяють на внутрішні та зовнішні. Відповідно до цього в практичних умовах розрізняють електричні удари, які спричиняють ураження усього організму, електротравму, що являє собою зовнішнє місцеве ураження, яке може бути тепловим (опік), механічним (розрив тканин) або хімічним (електроліз).

Найбільша величина змінного струму промислової частоти, за якої людина може самостійно відірватися від електропроводу, дорівнює в середньому 15—20 мА, для постійного струму — 60—79 мА.

Безпечними вважають змінний струм (частота 50 Гц) силою до 0,01—0,02 А та постійний струм — до 0,05—0,06 А. Струм 0,1 А і вище є смертельним для людини. Опір тіла складається з опору шкіри та внутрішніх органів. Середній опір внутрішніх органів можна прийняти рівним 1000 Ом. Шкіра є ізоляційною оболонкою, яка захищає деякою мірою людину від ураження струмом. Її опір залежить від різних чинників — вологості, пошкоджень — і може коливатися: для сухої шкіри — від 40 000 до 100 000 Ом, для вологої — може знизитися до 1000 Ом.

Працівника вразило електричним струмом. Що робити?

МИХАЙЛО ЧЕМЕРИСексперт із питань домедичної допомоги, директор ліцею № 208 м. Києва, вчитель медико-санітарної підготовки

Як врятувати життя потерпілому й не наразитися на небезпеку самому? Скористайтеся порадами експерта

Скачайте пам’ятку

4. Основні вимоги гігієни праці

Гігієна праці розглядає питання впливу основних виробничих чинників на стан здоров’я працівників. Це такі чинники, як мікроклімат, випромінювання, освітлення, шум, вібрація, забруднення виробничого повітря тощо.

4.1. Мікроклімат

Оптимальні параметри мікроклімату мають бути:

• температура у виробничих приміщеннях, залежно від категорії робіт, — від 16 до 24 °С у холодний період та від 18 до 25 °С у теплий період;
• відносна вологість повітря, залежно від температури, — 40—75%;
• швидкість руху повітря — 0,1—0,5 м/с;
• інтенсивність теплового опромінювання працівників — 35—100 Вт/м2, залежно від величини поверхні тіла, яке опромінюється.

При цьому об’єм виробничого приміщення на одного працівника має бути не менше ніж 15 м3, а площа — не менше ніж 4,5 м2.

4.2. Вентиляція

Оскільки стан виробничого повітря значною мірою залежить від ефективності його обміну, велику увагу приділяють вентиляції приміщення. За принципом дії її поділяють на природну (аерація) та штучну (механічну).

Природна вентиляція — такий обмін повітря в приміщенні, що виникає за рахунок різниці температури повітря зовні та у приміщенні або під впливом вітру. При механічній вентиляції приміщення обмін повітря здійснюється за допомогою спеціальних механізмів — вентиляторів, ежекторів.

Щоб унеможливити протяги, окрім витяжної вентиляції, має бути також і припливна. Повітря, що подається за допомогою припливної вентиляції, не має містити шкідливих речовин. Для цього на припливних вентиляційних системах установлюють фільтри.

4.3. Освітлення

Воно є одним із найважливіших чинників умов та безпеки праці. Його недостатність або нераціональність у використанні можуть призвести до професійного захворювання або нещасного випадку.

Освітлення поділяють на природне, штучне та комбіноване.

Природне освітлення забезпечують сонячні промені, які проникають через дахові ліхтарі, вікна.

Штучне освітлення забезпечують джерела світла, які побудовані на принципах теплового випромінювання або люмінесценції. Штучні світильники можуть забезпечувати загальне чи місцеве освітлення або їх можна використовувати разом.

Розрізняють два види штучного освітлення: робоче й аварійне.

Робоче освітлення має відповідати вимогам до освітлення робочої поверхні та у допоміжних приміщеннях. Мінімальні величини освітлення для кожного виробничого процесу обирають на підставі основних даних: точності зорової роботи; коефіцієнта відображення від робочої поверхні; величини контрасту деталі та фону.

Аварійне освітлення має забезпечити необхідний рівень освітлення для продовження роботи або евакуації людей із приміщення.

Як скласти план евакуації людей у разі пожежі

Конструктор Плану евакуації на випадок пожежі

5. Пожежна безпека

Пожежі завдають значної шкоди як майну людей, так і їхньому здоров’ю. Зазвичай пожежі спричиняє необережне поводження з вогнем.

Основні причини пожеж на виробництві:

• необережне поводження з вогнем — куріння в недозволених місцях, виконання вогневих робіт (50—55%);
• порушення правил монтажу та експлуатації електроустатковання, електроприладів (20—25%);
• порушення правил монтажу та експлуатації опалювальних приладів (10—11%);
• порушення режимів технологічних процесів (7—8%).

5.1. Протипожежний режим

Відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні на підприємстві з урахуванням його пожежної небезпеки встановлюють відповідний протипожежний режим.

Працівники повинні:

• виконувати пожежонебезпечні роботи відповідно до встановленого порядку;
• зберігати легкозаймисті та займисті речовини у спеціальній тарі;
• дотримуватися встановленого порядку прибирання та зберігання горючого пилу, відходів, шмаття;
• курити лише у спеціально відведених місцях;
• проходити навчання та інструктаж із пожежної безпеки.

Заборонено прибирати приміщення і прати одяг із застосуванням бензину, гасу та інших легкозаймистих і горючих речовин; розкидати й залишати неприбраними промаслені обтиральні матеріали — їх необхідно прибирати в металеві ящики.

Евакуаційні шляхи та виходи утримувати вільними, нічим не захаращувати. Двері на шляхах евакуації мають відчинятися в напрямку виходу з приміщення. Сходові клітки, сходи, коридори, проходи й інші шляхи евакуації необхідно забезпечити евакуаційним освітленням.

Багато випадків пожеж пов’язані із застосуванням електроприладів. Правила пожежної безпеки забороняють:

• експлуатувати кабелі та проводи з пошкодженою або такою, що під час експлуатації втратила захисні властивості, ізоляцією;
• застосовувати саморобні електричні подовжувачі;
• підвішувати світильники безпосередньо на струмопровідні проводи, обгортати електролампи та світильники папером, тканиною або іншими горючими матеріалами;
• складувати горючі матеріали на відстані менше ніж 1 м від електроустатковання;
• використовувати побутові електронагрівальні прилади без негорючих підставок та в місцях, де їх застосування не передбачає технологічний процес.

Пожежу гасять такими способами:

• сильне охолодження матеріалів, що горять, за допомогою речовин, які мають велику теплоємність;
• ізолювання матеріалів, що горять, від атмосферного повітря;
• ізолювання матеріалів, що горять, від променистого тепла та безпосереднього впливу вогню за допомогою водяних завіс, вуглекислого снігу тощо.

Для гасіння пожежі можна застосовувати воду, водяну пару, піну, вуглекислий та інертні гази, спецпорошок, пісок і покривала. Щоб забезпечити більшу ефективність, під час гасіння пожежі застосовують різні засоби пожежогасіння. До них належать:

• прості засоби — відра та гідропульти для води, ящики з піском і лопати, різні покривала — азбестові, брезентові тощо;
• хімічні засоби — вогнегасники;
• технічні засоби — спеціальні пожежні машини.

Основні ознаки та дії у разі пожежі

скачати плакат

5.2. Дії у разі пожежі

Якщо виникла пожежа, необхідно:

• негайно повідомити про це за телефоном «101» пожежній охороні. При виклику вказати місце пожежі, обстановку, наявність людей, а також своє прізвище;
• повідомити про неї керівнику чи відповідній компетентній посадовій особі.

За загрози життю людей необхідно:

• негайно організувати їх рятування (евакуацію) за допомогою наявних сил і засобів;
• вивести за межі небезпечної зони всіх працівників, не пов’язаних із ліквідацією пожежі;
• припинити роботи в будівлі, якщо це допускає технологічний процес виробництва; виняток — роботи, пов’язані із заходами з ліквідації пожежі;
• за потреби відключити електроенергію, за винятком систем протипожежного захисту, та виконати інші заходи, щоб запобігти розвитку пожежі та задимленості будівлі;
• організувати зустріч підрозділів пожежної охорони, надати їм допомогу у виборі найкоротшого шляху для під’їзду до осередку пожежі та до установки для підключення до водних джерел.

6. Домедична допомога потерпілим

Надавайте домедичну допомогу потерпілим відповідно до Інструкції з надання домедичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, що діє на підприємстві.

7. Нещасний випадок на виробництві

Розслідуванню підлягають нещасні випадки, що призвели до втрати працездатності працівника на один робочий день чи більше або до необхідності перевести його на іншу (легшу) роботу не менше ніж на один робочий день, внаслідок:

• раптового погіршення стану здоров’я працівника;
• поранення, травми, зокрема внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, аварії, пожежі, стихійного лиха, контакту з представниками тваринного й рослинного світу;
• гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь;
• теплового удару, опіку, відмороження;
• утоплення;
• ураження електричним струмом, блискавкою, іонізуючим випромінюванням.

Окрім того, розслідування проводять у разі зникнення працівника під час виконання трудових обов’язків та у разі його смерті на підприємстві.

Потерпілий або працівник, який виявив нещасний випадок, чи інша особа — свідок нещасного випадку — повинні вжити всіх можливих заходів для допомоги потерпілому та негайно повідомити про нещасний випадок безпосередньому керівнику робіт, службі охорони праці підприємства або іншій уповноваженій особі підприємства.

Безпосередній керівник робіт чи інша уповноважена особа підприємства зобов’язані:

• терміново організувати домедичну допомогу потерпілому та за потреби забезпечити його направлення до закладу охорони здоров’я;
• негайно повідомити роботодавцю про те, що сталося;
• зберегти до прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку обстановку на робочому місці, машини, механізми, обладнання, устатковання такими, якими вони були на момент нещасного випадку, якщо це не загрожує життю та здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків або порушення виробничих процесів.

Потерпілий, члени його сім’ї або уповноважена ними особа не входять до складу комісії. Однак вони мають право отримувати від голови комісії інформацію про хід розслідування, ознайомлюватися з матеріалами розслідування, отримувати витяги та копії з них, вносити пропозиції, подавати документи щодо нещасного випадку, надавати відповідні пояснення, а також, щоб сприяти об’єктивному та своєчасному розслідуванню, надавати відповідну інформацію, документи та висновки або сприяти їх отриманню від відповідних органів, установ і закладів тощо.

Як діяти, якщо на підприємстві стався нещасний випадок

Працівник має право на відшкодування шкоди, завданої його здоров’ю, від Фонду тільки у разі, якщо нещасний випадок пов’язаний із виробництвом.

Нещасний випадок визнають не пов’язаним із виробництвом, якщо потерпілий вчинив кримінальне правопорушення, що встановлює обвинувальний вирок суду або постанова (ухвала) про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами; у разі смерті працівника від загального захворювання або самогубства, що підтверджують висновки судово-медичної експертизи та/або відповідна постанова про закриття кримінального провадження.