Мікроклімат приміщення — це умови внутрішнього середовища приміщення, що впливають на тепловий обмін людини з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та випаровування вологи; ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивністю теплового (інфрачервоного) опромінення.
Існує багато чинників, які впливають на мікроклімат виробничих приміщень. Він, зокрема, залежить від технології виробництва («холодні» й «гарячі» цехи), умов повітрообміну, атмосферних умов та їх сезонних коливань. Упродовж робочої зміни виробничий мікроклімат може зазнавати змін.
Які оптимальні параметри виробничого мікроклімату
Види та складники мікроклімату
Різні чинники мікроклімату виробничих приміщень створюють умови, на основі яких можна виділити такі види виробничого мікроклімату:
- нагрівний — основні цехи чорної та кольорової металургії, ливарні, ковальські, термічні цехи машинобудівного виробництва;
- охолоджувальний — будівельні та монтажні роботи на відкритому повітрі, відкрите добування корисних копалин, лісорозробки взимку, холодильні цехи;
- інтермітувальний (перемінно-охолоджувальний та перемінно-нагрівний) — доменне виробництво взимку, ливарні цехи;
- помірний (сприятливий) — цехи холодної обробки металів у машинобудуванні, складання та монтаж апаратури.
Для того щоб забезпечити сприятливі умови праці та відпочинку, оптимальне функціонування технологічних схем, у виробничих приміщеннях створюють штучний виробничий мікроклімат. Його складники ви знайдете на зображенні.
Оптимальні та допустимі мікрокліматичні умови
Оптимальні та допустимі мікрокліматичні умови для робочої зони виробничих приміщень встановлено Державними санітарними нормами мікроклімату виробничих приміщень (ДСН 3.3.6.042-99), затвердженими постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.12.1999 № 42 (далі — Санітарні норми). Цей документ регламентує нормативні величини оптимальних та допустимих показників мікроклімату та встановлює вимоги до методів вимірювання мікрокліматичних параметрів та їх оцінки.
За ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичної умови поділяють на оптимальні, допустимі та ті, що не відповідають санітарним нормам.
Оптимальні умови мікроклімату
Оптимальні мікрокліматичні умови — це параметри мікроклімату, за яких підтримується нормальний тепловий стан організму, забезпечується тепловий комфорт, що створює умови високої працездатності.
Параметри оптимальних умов мікроклімату залежать від періоду року та категорії робіт й включають величину температури, відносної вологості та швидкості руху повітря у робочій зоні виробничих приміщень.
Оптимальними метеорологічними умовами для людини є температура повітря 18—20 ºС за відносної вологості 40–60% і швидкості руху повітря 0,1 м/с.
Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та по горизонталі, а також протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для цєії категорії робіт.
Санітарними нормами також встановлено, що температура внутрішньої поверхні робочої зони (стіни, підлоги, стелі), технологічного обладнання, зовнішньої поверхні технологічного устаткування не має перевищувати оптимальних величин температури більш ніж на 2 °C.
При виконанні робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційним напруженням в кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки та інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату (температура повітря 22-24 °C, відносна вологість 60-40%, швидкість руху повітря не більш 0,1 м/сек.).
Як пройти опалювальний сезон 2023/2024
Допустимі параметри мікроклімату
Допустимі мікрокліматичні умови встановлюються тоді, коли через технологічні особливості виробництва або технічну чи економічну недосяжність неможливо забезпечити оптимальні умови мікроклімату.
Допустимими є параметри мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть спричинити зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції у межах фізіологічної адаптації. За таких умов можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності, проте не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я.
Величини показників, які характеризують допустимі мікрокліматичні умови, встановлюються для постійних і непостійних робочих місць.
Температура внутрішніх поверхонь приміщень (стіни, підлога, стеля), а також температура зовнішніх поверхонь технологічного устаткування або його захисних обладнань (екранів і т. ін.) не повинна виходити за межі допустимих величин температури повітря для даної категорії робіт.
Для забезпечення допустимих мікрокліматичних умов різниця температур повітря по висоті робочої зони має бути не більше 3 °C для всіх категорій робіт, а по горизонталі має триматись у межах допустимих температур для конкретних категорій робіт. Коливання температури повітря по горизонталі у робочій зоні, а також протягом зміни має бути не більше 4 °C — на легких роботах, не більше 5 °C — на роботах середньої важкості та не більше 6 °C — на важких роботах. При цьому абсолютне значення температури на різних рівнях висоти та різних дільницях приміщення протягом зміни не має перевищувати допустимих величин.
Чи потрібно знайомити працівників із гіпотетично можливими шкідливими виробничими факторами
Вимоги до допустимих мікрокліматичних умов передбачають регулювання теплового опромінення. Так, інтенсивність теплового опромінення працівників від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів не має перевищувати:
- 35 Вт/м2 — при опроміненні 50% та більше поверхні тіла;
- 70 Вт/м2 — при величині опромінюваної поверхні від 25 до 50%;
- 100 Вт/м2 — при опроміненні не більше 25% поверхні тіла.
Якщо на виробництві використовують відкриті джерела випромінювання (відкрите полум’я, нагрітий метал, скло), — інтенсивність опромінення має не перевищувати 140 Вт/м2. Величина опромінюваної площі не має перевищувати 25% поверхні тіла працівника при обов’язковому використанні спецодягу, окулярів, щитків. З метою профілактики теплових травм температура зовнішньої поверхні технологічного обладнання або його огородження не має перевищувати 45 °C.
У виробничих приміщеннях, в яких не можна встановити допустимі величини мікроклімату через технологічні вимоги до виробничого процесу, технічну недосяжність або економічно обгрунтовану недоцільність передбачаються заходи щодо захисту від можливого перегрівання та охолодження.
Варто зауважити, що на організм працівника одночасно можуть впливати кілька виробничих чинників. При цьому сумарний вплив кількох виробничих чинників фізичної та хімічної природи може відрізнятися від їх ізольованої дії. Результати наукових досліджень свідчать, що під впливом підвищеної температури повітря, виробничого шуму та вібрації у людини, яка виконує роботу середньої важкості, зменшується швидкість сприйняття зорової інформації, погіршується координація рухів тощо. Підвищена температура підсилює дію багатьох виробничих отрут (ртуть, свинець, бензол, бензин, сірковуглець). Тому загальна оцінка умов праці за ступенем шкідливості та небезпечності встановлюється у випадку поєднання дії декількох чинників за найвищим класом.
