Відповідь
Права громадян, зокрема людей з інвалідністю, на працю закріплені у ст. 43 Конституції України. У ній визначено, що кожен має право на працю, тобто може заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до Конституції будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Крім того, необґрунтована відмова у прийнятті на роботу прямо заборонена ст. 22 Кодексу законів про працю України. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватись законодавством України.
Згідно з ч. 5 ст. 24 КЗпП України забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я.
Тест «Чи знаєте ви, як проводити медичні огляди працівників»
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані створювати для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.
Отже, роботодавець визначає можливість та умови виконання конкретної роботи особою з інвалідністю відповідно до індивідуальної програми реабілітації. Така програма видається МСЕК та є обов’язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форм власності, відповідно до вимог ст. 23 закону «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».
Згідно зі ст. 25 згаданого вище закону підприємства, установи та організації, фізичні особи, які використовують найману працю, створюють безпечні і нешкідливі для здоров’я умови праці, вживають заходів до запобігання інвалідності та відновлення працездатності осіб з інвалідністю. Особам з інвалідністю у разі працевлаштування забезпечують розумне пристосування робочих місць.
Згідно зі ст. 170 КЗпП працівників, які потребують за станом здоров’я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їхньою згодою, на таку роботу відповідно до медичного висновку тимчасово або без обмеження строку.
При переведенні працівника за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу за ним зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення. У випадках, передбачених законодавством, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.
Відповідно до роз’яснення, наданого Мінсоцполітики у листі від 28.02.2011 № 376/13/133-11, якщо у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії зазначено, що працівник-інвалід може працювати за своєю посадою на умовах «скороченого робочого дня», роботодавець на прохання такого працівника зобов’язаний встановити йому неповний робочий час. Для цього працівник-інвалід подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ.
У разі незгоди особи з інвалідністю на переведення його на неповний робочий день роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити йому неповний робочий день.
З інвалідністю — за комп’ютер: чи проводити атестацію робочого місця
Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів впродовж тижня. Роботодавець зобов’язаний на прохання працівника, котрий має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку він просить.
Такий режим роботи може встановлюватися за угодою між працівником і власником як під час прийняття на роботу, так і згодом. При цьому оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Пам’ятайте!
Робота на умовах неповного робочого часу не передбачає будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
