Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності у сфері промислової безпеки та охорони праці і визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 413 (далі — Критерії).
Згідно з цими Критеріями суб’єктів господарювання всіх форм власності поділяють за високим, середнім та незначним ступенем ризику для безпеки життя і здоров’я людей. Планові перевірки виробничих об’єктів (територія, виробничий цех, споруда, дільниця тощо) проводять органи Держгірпромнагляду з певною періодичністю, яка залежить від того, до якого ступеня ризику належить суб’єкт господарювання.
Читайте також Які помилки представників Держпраці під час інспекції вам на руку
Відповідно до частини 13 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI територія — це частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені у результаті діяльності людей умови і ресурси.
Відповідно до примітки до частини 2 пункту 15 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1232, територія підприємства — земельна ділянка, яка надана підприємству у користування, а також ділянка, яку віднесено до території підприємства згідно з рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.
У нормативно-правових актах з охорони праці також застосовують терміни «виділена територія», «територія діючого підприємства», «прилегла територія», «прибудинкова територія», «територія загального користування», а також терміни, які встановлюють межі територій (інженерних мереж, споруд): «охоронна зона», «зона обмежень», «червона лінія», «межа балансової належності», «межа експлуатаційної відповідальності» тощо.
Під територією діючого підприємства розуміють територію, яку експлуатує суб’єкт господарювання, де знаходяться будівлі, споруди та інженерні комунікації, що введені в експлуатацію (документально оформлені) в установленому законодавством порядку (з фінансової точки зору діюче підприємство — це суб’єкт господарювання, що здійснює господарську діяльність і перебуває на обліку як платник податку на прибуток). Під виділеною територією розуміють територію, закріплену за суб’єктом господарювання на умовах договору (формами виділення території можуть бути оренда, приватизація тощо).
На території підприємства мають бути створені умови для виробництва (улаштовані виробничі та інші будівлі, інженерні споруди, комунікації). Виробнича будівля — це архітектурно-будівельний об’єкт, призначений для створення необхідних умов праці, а саме: адміністративні будинки, склади, лабораторії, гаражі та інші будівлі, що обслуговують будівельне виробництво (пп. 11.1.1 ДСТУ Б.А.1.1-66-95 «Система стандартизації та нормування в будівництві. Капітальні вкладення, основні фонди. Терміни та визначення»).
Виробниче приміщення — замкнений простір у спеціально призначених будівлях і спорудах, де постійно (за змінами) або -періодично (протягом робочого дня) здійснюється трудова діяльність людей (п. 1 додатка 1 до ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны»).
Слід зазначити, що заходи державного нагляду (контролю) шляхом перевірки виробничих об’єктів передбачають перевірку всієї території виробничого об’єкта суб’єкта господарювання, а не лише її потенційно-небезпечної території, оскільки виробничий технологічний процес потребує створення безпечних умов праці у комплексі, у т. ч. й підготовку виробництва (наприклад, соціально-побутові умови).
