Тривала робота, що проходить у гарячих цехах і нерідко пов’язана ще й з великим фізичним навантаженням, при частому питті прісної води може призвести до перегрівання, знесолення та зневоднення організму. Щоб запобігти цьому, працівники гарячих цехів і виробничих ділянок повинні мати можливість частіше пити солону воду, а щоб її приємніше було пити — вона має бути газованою.
Безплатне забезпечення працівників газованою солоною водою передбачено такими нормативними актами:
- Кодекс законів про працю України (КЗпП) від 10.12.1971.
- Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-ХІІ (далі — Закон про охорону праці).
- ДСП 3.3.1.038-99 «Підприємства чорної металургії. Державні санітарні правила».
Цехи та виробничі ділянки, де організовують постачання газованої солоної води, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням із роботодавцем.
До гарячих цехів належать: доменні, мартенівські, прокатні, випалювальні та інші цехи металургійної промисловості, гути скляних заводів, горна порцеляно-фаянсових та цегельних заводів, котельні та машинні зали електростанцій, де робота проводиться при високих температурах.
Безплатно забезпечувати газованою солоною водою необхідно працівників гарячих цехів і ділянок. Як же визначити, які саме ділянки слід вважати «гарячими»?
За роз’ясненням Інституту медицини праці НАМН України від 31.05.2007 № 19/668 згідно з ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень» до «гарячих ділянок» робіт належать такі ділянки, на яких температура повітря перевищує 28 °С на постійних робочих місцях і 28–30 °С — на непостійних робочих місцях, крім цього має місце інфрачервоне (теплове) випромінювання, інтенсивність якого перевищує 140 Вт/м2. Такі умови сприяють перегріванню організму. Наявність збільшеної відносної вологості та виконання важкої фізичної праці ще більше погіршує тепловий стан працівника і функціонування організму.
Гарячими вважаються роботи у ливарних, ковальсько-пресових і термічних цехах машинобудівних заводів, машинно-ванних цехах склозаводів, у мартенівських, доменних та інших цехах металургійних заводів, у коксохімічному виробництві, прокатних і трубних цехах, у хімічному виробництві при екзотермічних процесах тощо.
Склад газованої солоної води має бути таким: 0,5% (5 г на 1 л води) повареної солі (хлористого натрію), вуглекислота (СО2), уведена під тиском 3–7 атм. Для приготування газованої солоної води застосовують сатуратор — апарат для насичення рідин вуглекислим газом або повітрям. Потрібну кількість кип’яченої або артезіанської води вливають у сатуратор, додають хлористий натрій, який розмішується у сатураторі, а потім заряджають вуглекислотою під тиском.
Читайте також: Безпечна експлуатація посудин, що працюють під тиском
Установки для постачання газованої солоної води мають бути обладнані пристроєм, що забезпечує належну температуру води у виробничих умовах.
З метою усунення окислювання металеві поверхні в установках для забезпечення робітників газованою солоною водою мають бути вилуджені оловом або іншим металом без вмісту свинцю (п. 4 Постанови від 11.06.1934).
Склад води і гігієнічне утримання установки мають бути під постійним наглядом пункту охорони здоров’я.
