Бюрократична тяганина щодо кваліфікації нещасних випадків під час виконання трудових обов’язків трапляється не тільки в народному господарстві, бізнесі, соціально-культурній сфері, а й у підрозділах силових відомств, зокрема Національної поліції (НП). Це і поготів прикро, бо керівництво зазначеного органу та підлеглі йому посадовці мають не тільки добре знати вимоги нормативно-правових актів, а й неухильно дотримуватися їх. Адже вони покликані захищати закон та конституційні права громадян.
Попри те, що обставини нещасного випадку, про який ітиметься у статті, по своїй суті банальні й справа, як то кажуть, не варта ламаного гроша, крапку в ній довелося ставити аж у Верховному Суді. Але про все по порядку.
Онлайн-сервіс визначення коду причини нещасного випадку
Обставини справи
6 жовтня 2016 року о 17:30 під час проходження служби, пересуваючись сходами одного з підрозділів НП, старший інспектор з особливих доручень інспекторського відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення (далі — інспектор поліції) послизнувся, не втримав рівноваги і впав. Як наслідок — отримав закриту черепно-мозкову травму. За результатами проведеного того ж дня медичного огляду та хіміко-токсикологічного дослідження крові в момент отримання травми потерпілий перебував у тверезому стані.
Після отримання травми, з 7 по 17 жовтня 2016 року інспектор поліції перебував на стаціонарному лікуванні відомчого лікувально-профілактичного закладу.
Наказом т. в. о. начальника Головного управління (ГУ) НП в області від 18.11.2016 № 2072 створено комісію з розслідування нещасного випадку у складі п’яти осіб. 22 листопада 2016 року комісія склала акт про нещасний випадок за формою Н-5. У ньому зазначила, що технічних причин нещасного випадку немає і що причиною падіння потерпілого стало порушення ним статті 14 Закону про охорону праці. Відтак члени комісії кваліфікували нещасний випадок як такий, що стався в період проходження служби, але не пов’язаний із виконанням службових обов’язків.
23 грудня 2016 року т. в. о. начальника ГУ НП в області затвердив акт про нещасний випадок невиробничого характеру за формою НТ. У ньому комісія вказала, що інспектор травмувався через власну необережність.
Оскарження актів у судах
Інспектор поліції не погодився з вердиктом комісії. Він звернувся до суду з адміністративним позовом, а саме: скасувати складені акти про нещасний випадок та зобов’язати роботодавця провести повторне розслідування. Однак окружний адміністративний суд ухвалою від 28.08.2017, яку залишив без змін апеляційний адміністративний суд від 10.10.2017, за клопотанням представника відповідача провадження у справі закрив. Підстава — пункт 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії. Причина: спір нібито не підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тоді інспектор звернувся з позовною заявою до районного в місті суду. У ній просив визнати незаконними та скасувати складені комісією акти, зобов’язати роботодавця провести повторне розслідування та визнати нещасний випадок таким, що стався під час виконання службових обов’язків.
Позивач зазначив, що під час виконання службових обов’язків він, спускаючись сходами на перший поверх, послизнувся і впав. Як наслідок — вдарився головою об сходи та на декілька хвилин знепритомнів. Про нещасний випадок, що стався під час проходження служби, він того ж дня письмово повідомив старшому інспектору управління кадрового забезпечення ГУ НП в області.
У позовній заяві потерпілий посилався на те, що роботодавець порушив строки розслідування нещасного випадку, а також на те, що комісія безпідставно визнала нещасний випадок, що стався з ним під час проходження служби, таким, що не пов’язаний з виконанням службових обов’язків.
Як діяти працівнику, якому відкрили е-лікарняний
Районний у місті суд рішенням від 15.06.2018 позов задовольнив частково. Він скасував акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 22.11.2016 та акт про нещасний випадок невиробничого характеру за формою НТ від 23.12.2016. Також зобов’язав керівника ГУ НП в області організувати повторне розслідування нещасного випадку та скласти за його результатами відповідні акти. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
ГУ НП в області не погодилося з рішенням районного в місті суду та подало апеляційну скаргу до апеляційного суду. Той постановою від 11.09.2018 апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення районного в місті суду від 15.06.2018 — без змін.
Задовольняючи позов потерпілого, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що відповідач порушив Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затверджений наказом МВС від 27.12.2002 № 1346 (далі — Порядок № 1346).
Суд поставив під сумнів висновок комісії про відсутність технічних причин нещасного випадку з позивачем. При цьому він посилався на пояснення потерпілого про невідповідність сходів, з яких він упав, державним будівельним нормам, а також на те, що під час з’ясування обставин і причин травми не обстежили місце події, та на відсутність у справі пояснень потерпілого і свідків.
Зазначивши, що суд не може підміняти собою орган, уповноважений розслідувати нещасний випадок, він дійшов висновку про відсутність підстав, щоб визнати чи не визнати подію такою, що сталася під час виконання службових обов’язків. Також суд вказав, що незгода з актами, складеними за результатами повторного розслідування нещасного випадку, не позбавляє позивача права заявити вимогу до роботодавця: скласти акти за формою, закріпленою Порядком № 1346, та взяти на облік нещасний випадок.
Касаційна скарга та відзив на неї
У жовтні 2018 року ГУ НП в області подало до Верховного Суду касаційну скаргу. У ній просило скасувати рішення районного в місті суду від 15.06.2018 та постанову апеляційного суду від 11.09.2018, а провадження у справі закрити. При цьому роботодавець посилався на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Касаційну скаргу відповідач мотивував ще й тим, що спір, мовляв, пов’язаний із проходженням позивачем публічної служби, а тому належить до юрисдикції адміністративного суду.
Окрім того, на думку ГУ НП в області, суд не з’ясував наявності причинно-наслідкового зв’язку між падінням позивача 6 жовтня 2016 року та встановленим йому 7 жовтня 2016 року ушкодженням здоров’я, що призвело до втрати працездатності потерпілого з 7 по 17 жовтня 2016 року. У день, коли стався нещасний випадок, позивач відмовився від госпіталізації та повернувся на робоче місце. Це, на думку відповідача, свідчить про недоведеність обставин заподіяння шкоди його здоров’ю унаслідок раптового впливу небезпечного виробничого чинника чи середовища.
У відзиві на касаційну скаргу інспектор поліції просив залишити її без задоволення, а висновки судів першої й апеляційної інстанцій — без змін. Він посилався на їх обґрунтованість щодо наявності правових підстав, щоб визнати незаконними та скасувати оскаржувані акти розслідування нещасного випадку, та необхідність зобов’язати відповідача провести повторне розслідування.
Щодо твердження відповідача про те, що його справа належить до юрисдикції адміністративного суду, позивач повідомив, що під час розгляду справи в порядку адміністративного судочинства представник відповідача стверджував зовсім протилежне.
Скачайте шпаргалку: «Як організувати розслідування нещасного випадку»
Роз’яснення касаційної інстанції щодо суб’єктної юрисдикції справи
Верховний Суд ухвалою від 25.04.2019 призначив справу до судового розгляду, а ухвалою від 29.05.2019 — передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі — Велика Палата). При цьому він посилався на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК). Вона передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції.
Велика Палата ухвалою від 02.07.2019 прийняла справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Розглянемо, якими міркуваннями керувалася Велика Палата, коли розв’язувала питання юрисдикційності спору.
Розв’язуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з’ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникали у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Підстава — частина перша статті 17 КАС у редакції, що діяла на час звернення позивача.
Спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з неї належать до юрисдикції адміністративних судів (п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС).
Суди попередніх інстанцій дослідили, що позивач проходив службу спочатку в органах внутрішніх справ, а потім у Національній поліції, отримав відповідні посвідчення. Тобто він перебував на публічній службі.
За правилами адміністративного судочинства адміністративні суди розглядають спори щодо проходження публічної служби, один з різновидів якої — служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції. Позивач заявив вимоги, які стосуються виконання ним службових обов’язків поліцейського із забезпечення публічної безпеки та порядку у Національній поліції. Тобто спірні правовідносини виникли тоді, коли позивач проходив публічну службу.
Розглядаючи касаційну скаргу ГУ НП в області, Велика Палата визнала, що постановлення окружним адміністративним судом ухвали про закриття провадження у справі поставило під загрозу сутність права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Тож вона підсумувала, що цю справу потрібно розглянути за правилами цивільного судочинства.
Позиція касаційної інстанції
Велика Палата дійшла висновку, що під час розгляду спору між потерпілим та відповідачем суди попередніх інстанцій правомірно застосували вимоги нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини, зокрема Порядку № 1346.
Порядок № 1346 детально й поетапно визначає, як має діяти комісія з розслідування нещасного випадку.
- обстежити місце події, опитати свідків і осіб, причетних до неї, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;
- визначити відповідність умов служби вимогам нормативно-правових актів з охорони праці;
- з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, зокрема поранення, визначити осіб, які припустилися порушень нормативно-правових актів, а також розробити заходи, щоб запобігти подібним випадкам;
- визначити, чи стався нещасний випадок, зокрема поранення, у період проходження служби під час виконання службових обов’язків (не пов’язаний із виконанням службових обов’язків);
- скласти акт розслідування нещасного випадку, зокрема поранення, за формою Н-5 у трьох примірниках, а також акт за формою Н-1 (НТ) у п’яти примірниках і передати їх на затвердження керівнику підрозділу, який призначив комісію.
На думку суддів Великої Палати, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що розслідування нещасного випадку з інспектором поліції провели неналежно. А саме: не допитали потерпілого та свідків, не обстежили місце події.
Письмові пояснення щодо обставин нещасного випадку потерпілого та чергового відділу поліції, що містяться у справі, отримали ще в жовтні 2016 року, тобто ще до того, як створили комісію з розслідування нещасного випадку. До того ж особи, які не були членами цієї комісії.
Суд першої інстанції вмотивовано вважав, що за відсутності результатів обстеження місця події висновок комісії про відсутність технічних причин нещасного випадку є передчасним та необґрунтованим. Суд зробив правильний висновок про наявність підстав, щоб скасувати оспорювані акти, та про необхідність зобов’язати відповідача організувати повторне розслідування нещасного випадку і скласти за його результатами відповідні акти.
Травма під час дистанційної роботи: виробнича чи ні?
За висновком Великої Палати наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів. А суд касаційної інстанції не може розв’язувати питання про достовірність або недостовірність того чи того доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ч. 1 ст. 400 ЦПК).
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо дійде висновку, що рішення ухвалили з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Не можна скасувати правильне по суті й законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 410 ЦПК).
З огляду на вказане оскаржувані судові рішення, на думку касаційної інстанції, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Отже, на підставі статей 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК Велика Палата постановила:
- касаційну скаргу ГУ НП в області залишити без задоволення;
- рішення районного в місті суду від 15.06.2018 та постанову апеляційного суду від 11.09.2018 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набрала законної сили з моменту, коли її прийняли. Цей документ є остаточним, і його не можна оскаржити.
Коментар експерта
Недоліки в розслідуванні нещасного випадку з інспектором поліції — відсутність у справі пояснень потерпілого та свідків, акта обстеження місця події — вказують на те, що її члени або недостатньо обізнані з Порядком № 1346, або свідомо порушили його вимоги. Наявні в матеріалах справи пояснення щодо обставин нещасного випадку потерпілого та чергового відділу поліції, що отримали ще в жовтні 2016 року, тобто ще до того, як створили комісію, свідчать на користь другої версії.
Коли потерпілий звернувся до суду з адміністративним позовом, представник відповідача наполіг на тому, щоб провадження у справі закрили в зв’язку з тим, що ця справа нібито не належить до юрисдикції адміністративного суду. А через деякий час у касаційній скарзі почав стверджувати протилежне. Тобто відповідач хотів затягнути розв’язання справи. Про те, для чого йому це було потрібно, можна лише здогадуватися.
