Відповідь
Щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці надають працівникам, зайнятим на роботах, де на їхнє здоров’я негативно впливають шкідливі виробничі фактори (ст. 7 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР; далі — Закон про відпустки). Підстава — Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку (затверджений постановою КМУ від 17.11.1997 № 1290; далі — Список).
Тест «Хто має рацію?»
У Списку вказана максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки , передбачена за повний рік роботи за конкретною професією, посадою, видом роботи, виробництва.
Конкретну ж тривалість такої відпустки встановлюють колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу
До часу, що дає право працівнику на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, зараховують дні, коли він фактично був зайнятий на роботах із шкідливими і важкими умовами праці не менше половини тривалості робочого дня, установленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад (п. 7 Порядку застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого наказом Мінпраці від 30.01.1998 № 16).
СкачатиТаблицю, для розрахунку процентів до тарифної ставки, залежно від важкості умов праці Тож щорічну додаткову відпустку надають лише за ті дні, коли працівник працював під впливом шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу не менше половини тривалості робочого дня.
Отже, час, коли працівник перебував на лікарняному, у відрядженні, на курсах підвищення кваліфікації, виконував громадські обов’язки тощо, не зараховують до стажу роботи, що дає право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці.
Однак до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховують, зокрема, час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачували допомогу по державному соціальному страхуванню (ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки).
Нормативно-правові акти не вказують, чи може, наприклад, спеціаліст СОП працювати на умовах неповного робочого часу. Або ж хто нестиме кримінальну відповідальність за нещасний випадок внаслідок порушення норм охорони праці, якщо функції СОП на підприємстві виконують підрядники на договірних засадах. Прогалини доводиться заповнювати роз’ясненнями профільних міністерств і відомств. Щоб отримати роз’яснення на вказані вище й інші запитання, автор надіслала запит до Мінсоцполітики.
Яку відповідь вона отримала?
