Професійне навчання неповнолітніх
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 № 4312-VI професійне навчання працівників – це процес цілеспрямованого формування у працівників спеціальних знань, розвиток необхідних навичок та вмінь, що дають змогу підвищувати продуктивність праці, максимально якісно виконувати функціональні обов’язки, освоювати нові види професійної діяльності.
Цей процес включає первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб виробництва.
Вимоги до професійного навчання встановлюються декількома нормативно-правовими актами. Серед них і Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов’язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці, затверджене наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці 30 грудня 1994 року № 130. Його дія поширюється на всі навчальні заклади.
Згідно з п. 5.5. неповнолітні протягом перших 10–15 змін виробничої практики проходять стажування як дублери на робочих місцях. Після цього організовується перевірка засвоєння ними навичок у керуванні машинами та механізмами, правил технічної та безпечної експлуатації обладнання з метою визначення готовності неповнолітніх до подальшої роботи.
Відповідно до п. 5.6. постійно діюча комісія з перевірки знань на підприємстві надає тим неповнолітнім практикантам, які показали необхідний рівень умінь та знань в практичній роботі, дозвіл на експлуатацію об’єктів, механізмів, машин і устаткування та виконання робіт підвищеної небезпеки під наглядом інструктора (майстра виробничого навчання).
Читайте також: Неповнолітні на підприємстві: дотримання правил організації виробничої практики та роботи
Формальне та неформальне професійне навчання
Згідно з Положенням про професійне навчання працівників на виробництві, затвердженого спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти і науки України № 127/151 від 26 березня 2001 року, професійне навчання працівників роботодавця організовується відповідним підрозділом, фахівцями, які займаються цими питаннями, або службою управління персоналом.
Ним передбачено, що роботодавець може здійснювати як формальне, так і неформальне навчання працівників. У першому випадку навчальний процес регламентується вимогами державних стандартів з професійно-технічної освіти, типових навчальних програм та планів, стандартів вищої освіти безпосередньо у роботодавця або у навчальному закладі. За результатами формального навчання видається документ про освіту.
Неформальне професійне навчання не регламентоване формою навчання, строком та місцем набуття. За результатами неформального навчання видається довідка. В ній зазначаються:
- професія (спеціальність), за якою здійснювалось навчання;
- напрям підвищення кваліфікації;
- строки навчання.
Вимоги до неформального професійного навчання встановлює Порядок підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 № 340. Згідно з п. 6 цього Порядку особа, яка хоче підтвердити кваліфікацію, має отримати в територіальному органі Державної служби зайнятості анкету самооцінювання за обраною робітничою спеціальністю. Там також можна отримати інформацію про:
- вимоги до кваліфікаційного рівня.
- критерії оцінювання.
- процедуру підтвердження кваліфікації.
- суб’єктів підтвердження, графік та його орієнтовну вартість.
Перелік робітничих професій, за якими здійснюється підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями затверджено наказом Міністерства соціальної політики України № 886 від 23 грудня 2013 року. Він містить такі професії:
- кухар;
- зварник;
- охоронник;
- електрозварник ручного зварювання;
- продавець непродовольчих товарів;
- слюсар-ремонтник.
