Зміст статті
Придбання автомобіля у власність здійснюється згідно з цивільно-правовими договорами купівлі-продажу, міни, поставки, дарування та на інших засадах.
Передача автомобіля від продавця до покупця, які є юридичними особами, засвідчується товаро-транспортною накладною або актом прийому-передачі основних засобів. Разом з автомобілем передаються також технічна документація і паспорт транспортного засобу.
Згідно з п. 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 (далі – Порядок) протягом десяти діб після придбання автомобіля підприємство зобов’язане зареєструвати його в органах МВС.
Іншими способами набуття права користування транспортним засобом є його оренда та лізинг.
Питання оренди транспортного засобу та лізингу врегульовані Цивільним (ст.ст. 798 – 809) та Господарським (§ 5 гл. 30) кодексами України.
Читайте також: Присвоєння класності водіям автотранспортних засобів
Оренда транспортного засобу
За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування для здійснення господарської діяльності індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що не втрачає своєї споживчої якості у процесі використання.
У разі оренди автомобіля на орендаря покладено обов’язки щодо:
- підтримування автомобіля у належному технічному стані;
- несення витрат, пов’язаних з використанням автомобіля (техобслуговування, поточний ремонт, заправка, сплата податків, інших платежів тощо);
- відшкодування орендодавцеві збитку, завданого у зв’язку із втратою або пошкодженням автомобіля, якщо це сталося з вини орендаря;
- відшкодування збитку іншій особі через неналежне використання транспортного засобу та інше.
Орендний договір укладається у письмовій формі, до нього додається акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів. Право власності на доходи, одержані в результаті користування орендованим автомобілем, належить орендарю (ст. 775 Цивільного кодексу України).
При оренді автомобіля у фізичної особи, яка не є підприємцем, договір укладається в довільній письмовій формі з урахуванням загальних вимог законодавства. Він підлягає нотаріальному посвідченню.
До істотних умов договору оренди автомобіля згідно з вимогами цього Кодексу належать:
- об’єкт оренди (марка та вартість автомобіля);
- термін, на який укладається договір оренди;
- розмір орендної плати;
- форма орендної плати (грошова або натуральна);
- право передачі орендарем автомобіля в суборенду;
- ремонт орендованого автомобіля;
- поліпшення орендованого автомобіля;
- умови припинення договору оренди автомобіля.
Сторони можуть визначити суттєвими будь-які інші умови договору. Зазвичай у договорі оренди автомобіля визначається й термін сплати орендних платежів. Але якщо його договором не встановлено, то відповідно до ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу орендна плата за користування автомобілем вноситься щомісяця.
Якщо підприємство орендує автомобіль у свого керівника, варто, щоб такий договір від імені підприємства підписувала інша особа, уповноважена на ці дії керівником підприємства.
За бажанням юридичної особи, якій власник (орендодавець) транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування (розпорядження) транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на термін, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування транспортним засобом (п. 16 Порядку).
З метою оптимізації витрат деякі суб’єкти підприємництва вступають у договірні відносини з найманим працівником (власником транспортного засобу) щодо використання автомобіля працівника для потреб підприємства. Однак такі правовідносини не підпадають під визначення жодного з видів договорів, передбачених Цивільним кодексом України.
Водночас ч. 1 ст. 6 Кодексу дає сторонам можливість укладати договори, непередбачені актами законодавства, але які відповідатимуть загальним засадам цивільного законодавства.
Зазначене надає можливість підприємству укладати з працівником договір про виплату компенсації за використання його власного автомобіля, в якому встановлюється розмір компенсації, періодичність її виплати, вказуються інші умови, які не суперечать законодавству.
Договір лізінгу
Інститут лізингу для українського правового поля порівняно молодий.
Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються, крім норм Цивільного і Господарського кодексів України, також положеннями Закону України від 16.12.1997 N 723/97 «Про фінансовий лізинг», в редакції Закону від 11.12.2003 N 1381-IV та іншими нормативними актами.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу.
18 січня 2017 року Верховний суд України, розглядаючи одну із справ та усуваючи розбіжності щодо відповідності умовам чинного законодавства договорів фінансового лізингу автомобіля, висловив правову позицію, суть якої полягає в тому, що договір фінансового лізингу транспортного засобу:
- укладається у письмовій формі, а за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню;
- повинен виключати несправедливі умови і не допускати істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу;
- має право укладатись лише фінансовою установою і лише після отримання відповідної ліцензії, а за недотримання вищевказаних умов – такий договір є нікчемним або ж може бути визнаний судом недійсним.
Транспортні засоби, що придбала юридична особа – лізингодавець з метою подальшої передачі їх лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, реєструються за лізингодавцем. Після його виконання транспортні засоби знімаються з обліку і реєструються за лізингоодержувачем на підставі зазначеного договору та акта приймання-передачі цих засобів (п. 27 Порядку).
Читайте також: ДТП на службовому авто: хто відшкодовуватиме збитки
Враховуючи, шо лізинг як послуга з фінансового посередництва є одним із факторів зростання конкурентоспроможності підприємств, оновлення основних засобів і технологій, а також зважаючи на значне скорочення банківського кредитування, у квітні 2017 року за пропозицією групи народних депутатів у Верховній Раді України було зареєстровано проект нової редакції Закону України «Про фінансовий лізинг».
Медичний огляд водіїв
З метою визначення здатності кандидатів у водії і водіїв до безпечного керування транспортними засобами проводиться медичний огляд. Існують такі види оглядів:
- попередні;
- періодичні;
- щозмінні передрейсові та післярейсові;
- позачергові огляди, зумовлені необхідністю.
Організацію такого огляду забезпечує адміністрація підприємства, до штату якої входять водії (ст.ст. 45, 46 Закону України від 30.06.93 р. № 3353-XII «Про дорожній рух»).
Періодичність оглядів, порядок їх проведення та направлення водіїв на позачергові огляди врегульовано Положенням про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затвердженого спільним наказом Міністерства охорони здоров’я і Міністерства внутрішніх справ України від 31.01.2013 р. № 65/80.
Згідно зі вказаним актом щозмінному передрейсовому та післярейсовому медичним оглядам підлягають водії транспортних засобів підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб-підприємців, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів. Документами, що підтверджує проходження щозмінного медогляду є журнал щозмінного медогляду та подорожній лист.
Читайте також: Склад автомобільної аптечки
Щоб забезпечити проведення щозмінних оглядів водіїв, підприємство може прийняти медичного працівника до штату або укласти договір на їх проведення з медичним закладом (медпрацівником).
Перевізник зобов’язаний щомісяця розглядати згідно з аналітичним висновком медичної служби результати щозмінних передрейсових та післярейсових медичних оглядів, звертаючи особливу увагу на випадки відсторонення від роботи водіїв, які на момент оглядів перебували у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Інструктажі з охорони праці
Відповідно до ст. 13 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до вимог нормативно-правових актів.
Ефективних видом навчання з питань безпечного виконання робіт є інструктажі з питань охорони праці. Статтею 18 цього Закону встановлено, що працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання домедичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії. Відповідна норма про стажування та інструктаж водіїв встановлена і в Законі України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344-III (ст. 34).
Як визначено в Типовому положенні про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою, за характером і часом проведення інструктажі поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий (наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 № 15).
З метою підвищення кваліфікації та професійного рівня водіїв наказом Міністерства транспорту і зв’язку у від 05.08.2008 № 975 був затверджений Порядок проведення інструктажів та стажування водіїв колісних транспортних засобів, дія якого поширюється на автоперевізників незалежно від організаційно-правових форм та форм власності.
Цим Порядком передбачено проведення таких видів інструктажів, як:
- вступний;
- первинний;
- передрейсовий (цільовий);
- періодичний (повторний);
- позаплановий (спеціальний).
Ним також затверджено форми журналів, в яких здійснюються записи щодо проведення відповідних інструктажів.
Організація і проведення інструктажів та стажування водіїв, їх облік, покладаються на службу безпеки дорожнього руху підприємства або на особу, на яку покладено виконання функцій служби безпеки дорожнього руху.
Таким чином, водії автотранспортних засобів допускаються до виконання покладених на них трудовим договором обов’язків, якщо вони у встановленому порядку пройшли інструктажі з питань охорони праці, а також інструктажі з безпеки руху, з занесенням відомостей про це у відповідні журнали обліку.
Читайте також Домедична допомога постраждалим внаслідок ДТП
Облік роботи автомобіля та списання пального
Витрати на паливо безпосередньо пов’язані з пробігом транспортного засобу. Документом, який використовувався раніш для обліку витрат на паливо, пробігу транспортних засобів, бухгалтерського та податкового обліку, був подорожній лист.
Сьогодні використання подорожнього листа не обумовлено ст. 39 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт», якою визначено перелік документів, необхідних при автомобільних перевезеннях.
Втратив також чинність наказ Держкомстатистики України від 17.02.1998 № 74 «Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування», який безпосередньо затверджував форму подорожнього листа (наказ Державної служби статистики України від 19.03.2013 № 95).
Однак, чинне законодавство все ж встановлює вимогу щодо наявності та застосування підприємствами відповідних форм первинного обліку роботи транспортних засобів. Зокрема, це передбачено Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI, Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні та іншими актами.
Читайте також: «Слюсар з ремонту авто» й «Автослюсар»: у чому відмінність
У листі Департаменту автомобільного транспорту Мінінфраструктури України від 20.11.2012 № 25/3717-12 «Стосовно доцільності скасування типових форм, затверджених наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95 р. № 488/346» зазначено, що скасування форми подорожнього листа службового легкового автомобіля є недоцільним, оскільки його використання задовольняє потреби підприємств щодо обліку робочого часу водія та обліку витрат і списання пального. Аналогічна точка зору викладена і в роз’ясненні Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 31 травня 2013 року.
У зв’язку з викладеним, на підприємстві доцільно розробити власний аналог подорожнього листа, надавши йому необхідні риси первинного документу обліку відповідно до податкового законодавства або ж продовжувати використовувати раніше встановлену форму подорожнього листа із адаптацією до власного підприємства.
Об’єм списання палива вираховується на підставі даних первинного обліку пробігу та на підставі норм витрат палива відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 10.02.1998 р. № 43 «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті».
Варто зазначити, що такі норми є обов’язковими до застосування на підприємствах, які входять до сфери управління Мінтрансу України. Для інших підприємств вони мають рекомендаційний характер. Про це зазначено і в листі Мінінфраструктури України від 21.02.2017 р. № 1441/18/10-17 «Щодо списання палива і мастильних матеріалів суб’єктом господарювання».
Інший варіант списання палива можуть застосовувати підприємства, які користуються системою контролю транспорту GPS/GPRS. Така система надає інформацію як щодо руху автомобіля, так і кількості використаного ним пального. Підставою для списання палива за цим варіантом є звіт про витрати палива, сформований комп’ютерною програмою, що обробляє дані датчика пального.
