Щорічні додаткові відпустки за результатами атестації
Запитання
За результатами атестації робочих місць за умовами праці на підприємстві деяким працівникам встановлені щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими умовами праці. Чи зобов’язане підприємство надавати ці відпустки?
Відповідь
Так, якщо за результатами атестації робочих місць працівник підтвердив право на щорічну додаткову відпустку за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, роботодавець зобов'язаний її надати. Це не є правом роботодавця, а його обов'язком.
Щорічні додаткові відпустки: кому та як надають
Правове обґрунтування
Стаття 7 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР передбачає, що щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці надається працівникам, зайнятим на роботах, передбачених Списком виробництв, робіт, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України, за результатами атестації робочих місць за умовами праці.
Стаття 76 Кодексу законів про працю України містить аналогічну норму щодо надання такої щорічної додаткової відпустки.
Постанова Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1290 визначає Список виробництв, робіт, професій і посад, що дають право на таку відпустку, а також Порядок її застосування.
Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442, встановлює, що саме результати атестації є підставою для визначення права працівників на пільги та компенсації, у тому числі на додаткову відпустку.
Водночас право на відпустку виникає лише за умови, що:
- професія (посада) або виконувана робота включена до Списку, затвердженого постановою КМУ № 1290;
- атестацією робочого місця підтверджено наявність шкідливих і важких умов праці;
- працівник фактично зайнятий у цих умовах протягом часу, необхідного для набуття права на відпустку. Конкретна тривалість відпустки визначається колективним або трудовим договором залежно від результатів атестації та часу зайнятості у шкідливих умовах, але не може перевищувати максимальну тривалість, встановлену законодавством.
