Відповідь
Важливо пам’ятати, що люди, які живуть з ВІЛ, та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, наділені всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України.
Про рівність трудових прав йдеться в статті 2-1 Кодексу законів про працю України. Зокрема, в ній вказано, що будь-яка дискримінація у сфері праці залежно від стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД заборонена.
Читайте також: Як проявляється дискримінація на ринку праці
У статті 16 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12.12.1991 № 1972-XII більш детально визначено, яких саме обмежень не повинні зазнавати люди, котрі живуть з ВІЛ. Передусім на підставі ВІЛ-позитивного статусу особи забороняється:
- відмовляти у прийнятті на роботу;
- звільняти з роботи;
- відмовляти у прийомі до освітніх, медичних закладів, до закладів соціальної опіки і піклування та соціальних служб;
- відмовляти у наданні медичної допомоги та соціальних послуг.
Забороняється також обмежувати права рідних і близьких цієї категорії осіб. У разі неправомірних дій посадових осіб, хворі на ВІЛ люди та їхні рідні можуть захистити свої права у судовому порядку.
Читайте також: Порушення законодавства про охорону праці
Пам’ятайте!
Жодним законом України не передбачено, що при прийомі на роботу особа повинна надати довідку про відсутність ВІЛ/СНІДу. Також працівники не зобов’язані проходити дослідження на наявність цих захворювань на вимогу роботодавця.
Отже, якщо роботодавець наполягає на проведенні таких обстежень перед прийомом на роботу, відмовляє особі у працевлаштуванні через підозру або наявність у неї ВІЛ/СНІДу або звільняє з цих підстав з роботи – його дії незаконні й можуть бути оскаржені у суді.
