Працівник, який отримав ушкодження здоров’я під час виконання трудових обов’язків, має право на відшкодування моральної шкоди коштом роботодавця. Підстава — стаття 2371 Кодексу законів про працю України (КЗпП) та стаття 1167 Цивільного кодексу України (ЦК). Однак попри цю норму законодавства, роботодавець часто намагається уникнути такої відповідальності. Замість того, щоб активізувати профілактичну роботу із запобігання виробничому травматизму, опрацювати систему управління охороною праці (СУОП), він вдається до судової тяганини — так прагне уникнути компенсації за завдану потерпілому моральну шкоду. Показовою є судова справа, яку й розглянемо далі.
Розслідування нещасних випадків: яку документацію оформити
Обставини справи
Бригада вантажників ТОВ «ВПП» у складі п’яти осіб прибирала територію млинового комплексу. Вантажники наповнювали сміттям паперові мішки та клали їх у ківш екскаватора. Опісля ці мішки періодично відвозили на майданчик, де накопичують виробничі відходи.
Після обідньої перерви, коли вантажник К. підійшов до місця робіт, ні біля екскаватора, ні за його кермом нікого ще не було. Він вирішив почекати своїх колег. Після того як К. поклав порожні мішки в ківш, екскаватор почав самовільно рухатися прямо на нього. Вантажник намагався відскочити вбік, щоб уникнути наїзду, але не встиг цього зробити. Як наслідок — ківш притиснув його до стіни.
Унаслідок нещасного випадку К. отримав тяжкі травми: закритий уламковий надвиростковий перелом лівого стегна зі зміщенням, відкритий уламковий перелом середньої третини правого стегна, пошкодження підколінних артерій і вени праворуч, тромбоз поверхневої стегнової артерії праворуч, розрив триголового й чотириголового м’язів правого стегна, закриті травми грудної клітки та живота, переломи ребер.
Через отримані тілесні ушкодження потерпілий переніс кілька операцій: ревізію правої підколінної артерії, резекцію правої поверхневої артерії стегна, ампутацію правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини правого стегна.
Комісія, яка проводила розслідування, визнала нещасний випадок з вантажником К. пов’язаним із виробництвом та склала акт за формою Н-1. За її висновком причинами нещасного випадку є невиконання вимог інструкцій з охорони праці, неякісне розроблення та недосконалість інструкції з охорони праці для тракториста. Особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці, вона визнала тракториста Т. та начальника автотранспортного господарства Г.
За рішенням медико-соціальної експертної комісії потерпілому встановили 100% втрати професійної працездатності та І групу інвалідності, визначили потребу в медичній і соціальній допомозі, медикаментозному та санітарно-курортному лікуванні, протезуванні, інвалідній колясці.
Позовна заява та результати її розгляду
Вантажник К. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ТОВ «ВПП» моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров’я, у розмірі 160 000 грн.
За твердженням позивача завдані внаслідок нещасного випадку тілесні ушкодження спричиняють йому не лише фізичні, а й моральні страждання. Він змушений постійно приймати медичні препарати через неспроможність вести звичний для нього спосіб життя, докладати додаткових зусиль для його організації. Внаслідок отриманого каліцтва потерпілий втратив нормальні життєві зв’язки. Він позбавлений можливості вести активне життя, адже не може без додаткових засобів самостійно пересуватися. Йому важко виконувати побутові функції без сторонньої допомоги тощо.
За таких обставин позивач уважав, що відповідач має відшкодувати йому моральну шкоду, завдану каліцтвом внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та обумовлену неналежним дотриманням законодавства щодо створення на виробництві безпечних умов праці, у розмірі 160 000 грн.
Криворізький районний суд позовні вимоги вантажника К. до ТОВ «ВПП» задовольнив у повному обсязі.
Апеляційна скарга та її доводи
Відповідач не погодився з рішенням суду та подав апеляційну скаргу. У ній просив скасувати це рішення та ухвалити нове — відмовити потерпілому в задоволенні його позову. При цьому він посилався на незаконність оскаржуваного рішення та порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
За переконанням відповідача нещасний випадок з К. стався через непередбачувані та незалежні від роботодавця обставини. Тому він не погоджується з висновком суду про те, що нещасний випадок із позивачем стався з вини ТОВ «ВПП». Відповідач наголосив: оскільки особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці, комісія визнала тракториста та начальника транспортного підрозділу, висновок суду першої інстанції про покладання відповідальності за завдану позивачу моральну шкоду на підприємство є хибним.
Скаржник зазначив, що за фактом нещасного випадку відкрили кримінальне провадження за частиною другою статті 271 Кримінального кодексу України. Щоб з’ясувати обставини, що мають значення для кримінального провадження, призначили судову експертизу з охорони праці. Він також зауважив, що вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від установлення вини відповідача в нещасному випадку, яку на час розгляду апеляційної скарги суд ще не встановив.
Окрім цього, відповідач уважав, що коли суд першої інстанції визначав розмір моральної шкоди, він порушив статтю 23 ЦК та не врахував пункт 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (далі — Постанова № 4). На думку роботодавця, позивач не довів належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди в розмірі 160 000 грн.
Потерпілий відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Позиція апеляційного суду
Оскільки розмір затребуваної моральної шкоди був менше ніж 100 мінімальних заробітних плат, суд розглянув справу без повідомлення її учасників. Підстава — частина тринадцята статті 7 та частина друга статті 369 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Розглянемо підстави для такого висновку.
Відповідно до матеріалів справи вантажника К. травмував ковш трактора, який, не будучи зафіксованим стоянковим гальмом, самовільно скотився на нього та притиснув його до стіни. Внаслідок цього працівник отримав тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до інвалідності та повної втрати працездатності. Вказані обставини підтверджує акт про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1.
За висновком апеляційного суду суд першої інстанції, коли ухвалював рішення про задоволення позовних вимог, виходив з того, що нещасний випадок стався з позивачем під час виконання трудових обов’язків. Тож він зобов’язав ТОВ «ВПП» відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану трудовим каліцтвом. Підстава — статті 153, 173 КЗпП та стаття 13 Закону про охорону праці.
Колегія суддів апеляційного суду повністю погодилася з таким висновком і не погодилася з доводами апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав задовольнити позовні вимоги.
Колегія суддів погодилася з розміром моральної шкоди, який визначив суд першої інстанції, адже її розрахунок зроблено відповідно до засад розумності, виваженості та справедливості.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру й обсягу страждань — фізичних, душевних, психічних, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (п. 9 Постанови № 4).
У цьому випадку суд врахував обставини справи, характер завданої шкоди, вік позивача, встановлення І групи інвалідності, незворотність наслідків від отриманого каліцтва. Тож визначена судом сума 160 000 грн відповідає тим стражданням і переживанням, які позивач переніс і переносить через отримане трудове каліцтво.
Працівник отримав інвалідність — чи атестувати робоче місце
Суд не взяв до уваги посилання відповідача на те, що позивач не довів наявність моральних страждань. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, адже немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження душевних страждань, фізичного болю, неспокою, честі, гідності особи.
Будь-яка компенсація моральної шкоди в цьому випадку не може бути адекватною людським стражданням. Тому її розмір може мати суто умовний характер.
З огляду на глибину та тривалість страждань, факт трудового каліцтва потерпілого, конкретні обставини нещасного випадку, його наслідки колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та виваженості. Вона погодилася з висновком суду першої інстанції, що відповідач повинен відшкодувати моральну шкоду, а наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду щодо їх оцінки. Проте оцінка доказів — виключна компетенція суду (ст. 89 ЦПК). А переоцінку доказів чинне законодавство не передбачає.
Отже, на підставі статей 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК Дніпровський апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу відповідача ТОВ «ВПП» не задовольняти.
Постанова набрала законної сили з дня, коли її прийняли. І цей документ не можна оскаржити в касаційному порядку.
