Відпустки сезонним працівникам
Запитання
Відповідь
Пункт 10 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 29.09.1974 № 310-ІХ; далі — Указ № 310 визначає, що працівники, зайняті на сезонних роботах, правом на відпустку або заміну її грошовою компенсацією не користуються.
Проте відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991 № 1545-XII до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовують акти законодавства Союзу РСР із питань, не врегульованих законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Надання відпусток сезонним працівникам урегульовано законодавством України. Сезонним працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу (ч. 9 ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР). Цим законом не передбачено спеціальних норм щодо порядку надання щорічних відпусток сезонним працівникам, тож відпустки слід надавати за загальними правилами.
Відтак застосування норм Указу № 310 про ненадання відпусток є порушенням законодавства про працю.
Із огляду на особливе регулювання трудових відносин із сезонними працівниками, роботодавці часто забувають про необхідність дотримання загальних норм трудового права. Наприклад, беручи під час канікул на роботу студентів чи школярів на період збирання врожаю, роботодавці мають зважати на вік працівників і встановлювати скорочену тривалість робочого часу: для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років) — 24 год. на тиждень.
Якщо на сезонних роботах зайнятий працівник з інвалідністю, тривалість робочого часу не може перевищувати рекомендованого в індивідуальній програмі реабілітації інваліда.
Не можна відмовити у встановленні неповного робочого дня (тижня) на прохання вагітної, жінки, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда (ст. 56 Кодексу законів про працю України; КЗпП) тощо.