Обставини справи
У квітні 2017 року колишній токар приватного акціонерного товариства (ПАТ) «Завод «ОКМ» К. звернувся до міськрайонного суду з позовом до цього товариства та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в області (далі — управління ВД ФСС). Предмет позову — відшкодувати йому моральну шкоду розміром 10 000 грн, завдану травмою ока внаслідок нещасного випадку, що стався з ним наприкінці березня 2002 року під час заточування різця на заточувальному верстаті.
Онлайн-класифікатор видів подій, причин, обладнання, що призвели до нещасного випадку
За висновками комісії, що проводила спеціальне розслідування, причиною нещасного випадку стало невиконання керівником робіт — змінним майстром О. — своїх обов’язків. Він недостатньо контролював, чи дотримуються працівники правил поводження з механізмами.
За висновком медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) 2002 року позивачу встановили 15% стійкої втрати працездатності. Це призвело до порушення його особистих немайнових прав: нормальної життєдіяльності, необхідності докладати додаткових зусиль, щоб організувати своє життя. У позові К. зазначив, що факт завдання йому моральної шкоди доведений та підлягає відшкодуванню у заявленому розмірі.
Управління ВД ФСС заперечило зміст позову. Воно вказало, що позивач не довів завдану йому моральну шкоду внаслідок трудового каліцтва. Робочий орган Фонду посилався на Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі — Закон № 1105; у редакції від 01.01.2015). Відповідно до нього обов’язок відшкодувати моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров’я, покладено на роботодавця.
ПАТ «Завод «ОКМ» повідомило суд, що не є належним відповідачем у справі, адже нещасний випадок із К. стався багато років тому на іншому підприємстві — ТОВ «ЗАМ» (так раніше називалося ПАТ «Завод «ОКМ»). Саме воно, на думку керівництва ПАТ, і є відповідальною особою за завдану позивачу моральну шкоду.
Позиція судів першої та апеляційної інстанцій
Міськрайонний суд рішенням від 02.10.2017 позовні вимоги потерпілого частково задовольнив. На користь позивача він вирішив стягнути з управління ВД ФСС, в особі одного з його відділень, моральну шкоду розміром 4 500 грн. Рішення суду ґрунтувалося на тому, що потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої нещасним випадком на виробництві, за рахунок ФСС, якщо стійку втрату працездатності МСЕК вперше встановила у період із 01.04.2001 по 31.12.2005.
За висновком суду першої інстанції вимоги до ПАТ «Завод ОКМ» є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Підстава — страховий випадок стався 2002 року, коли діяв Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
За переконанням місцевої Феміди спори про відшкодування шкоди потрібно розв’язувати відповідно до законодавства, яке було чинним на час, коли у потерпілого виникло право на відшкодування шкоди. Тож суд першої інстанції, коли приймав рішення, посилався на висновок ВСУ, викладений у постанові від 18.04.2012 у справі № 6-26цс12. За таких обставин відшкодувати позивачу моральну шкоду має ФСС.
Апеляційний суд області рішенням від 09.11.2017 погодився з рішенням міськрайонного суду від 02.10.2017 про відшкодування моральної шкоди позивачу. Проте кошти розміром 4500 грн він вирішив стягнути не з відділення, а з управління ВД ФСС в області. Його рішення ґрунтувалося на тому, що це відділення не є юридичною особою, не має правосуб’єктності та є лише відокремленою частиною юридичної особи, яка його створила.
Доводи апеляційної скарги, зокрема про те, що завдану моральну шкоду має відшкодувати роботодавець, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними. Підстава — право позивача на відшкодування моральної шкоди за рахунок ФСС виникло, коли діяв Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, яка була чинною на час нещасного випадку та передбачала таке право потерпілого. Закон № 1105 у редакції від 01.01.2015, на який посилалося управління ВД ФСС, не має зворотної дії в часі.
Позиція відповідача, який подав касаційну скаргу
У листопаді 2017 року управління ВД ФСС подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У ній воно просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове — відмовити потерпілому у задоволенні його позову.
Відповідач вказав, що відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою. Його здійснюють незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України та статті 237-1 Кодексу законів про працю України. Тобто це робить роботодавець. Підстава — частина восьма статті 36 Закону № 1105 у редакції від 01.01.2015. Зазначена норма виключає моральну шкоду зі складу страхових виплат. Тож ФСС не зобов’язаний її виплачувати.
Окрім цього, управління ВД ФСС зазначило, що суди першої та апеляційної інстанцій присудили необґрунтований розмір відшкодування моральної шкоди. При цьому вони не врахували, що позивач не подав медичні довідки, які підтверджують зв’язок між нещасним випадком та його моральними стражданнями.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників суду не надходив.
Позиція Верховного Суду
Найвища судова інстанція України перевірила, чи правильно міськрайонний та апеляційний суди застосували норми матеріального й процесуального права в межах доводів касаційної скарги. За результатами перевірки вона дійшла висновку, що доводи про те, що відшкодування моральної шкоди за рахунок ФСС не передбачало чинне на час ухвалення рішення законодавство, є безпідставними.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не підтвердив факт завдання йому моральної шкоди належним доказом — висновком МСЕК про встановлення факту завдання моральної шкоди — ВСУ визнав необґрунтованими.
Раніше МСЕК мала, зокрема, обов’язок установлювати факт завдання моральної шкоди. На це вказував підпункт «д» пункту 1.1 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків, затвердженого наказом МОЗ від 22.11.1995 № 212, який був чинним до 28.09.2012. Однак закону, який би передбачав можливість установлювати факт завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та раніше не було.
Отже, наявність у МСЕК обов’язку встановлювати факт завдання моральної шкоди не обмежує суд у праві встановлювати його на підставі інших доказів — характеру каліцтва, залишкової працездатності потерпілого тощо.
З інвалідністю — за комп’ютер: чи проводити атестацію робочого місця
За висновком ВСУ суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили наявність у позивача підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом. При цьому рішення зазначених судів є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.
На підставі статей 400, 401, 416, 436 Цивільного процесуального кодексу України ВСУ у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:
- касаційну скаргу управління ВД ФСС не задовольняти;
- рішення міськрайонного суду від 02.10.2017 та рішення апеляційного суду області від 09.11.2017 залишити без змін.
Постанова набрала законної сили з дня, коли її прийняли. Цей документ є остаточним і оскарженню не підлягає.
