Чи вважати дистанційну роботу за кордоном під час воєнного стану відрядженням

Як організувати роботу працівників і підприємств під час воєнного стану

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка держслужбовця — за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації (далі — підприємство). Така поїздка повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів. Керівник підприємства направляє працівника на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи. Працівник повинен мати документи, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства.

Для підприємств приватного сектора немає жодних обмежень щодо того, що вважати відрядженням, а що — ні.

Дистанційна робота — це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, у будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ч. 1 ст. 60-2 КЗпП).

Законодавство не забороняє виконувати дистанційну роботу за кордоном. Тому якщо працівник у зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я під час дії воєнного стану виїхав за межі країни й має технічну можливість виконувати трудові функції дистанційно, підприємство виплачує йому заробітну плату відповідно до умов, встановлених у трудовому договорі, за фактично виконану роботу (відпрацьований час). У табелі обліку потрібно відображати фактично відпрацьований працівником час.

Отже, якщо працівник перебуває за кордоном під час воєнного стану, це не вважається відрядженням.

За матеріалами Держпраці