Переведення на неповний робочий час: чи може працівник відмовитися

Роботодавець має право змінювати істотні умови праці, зокрема встановлювати неповний робочий час. Проте працівник не зобов’язаний погоджуватися на такі зміни.

Робочий час: тривалість та особливості

Неповний робочий час установлюють за домовленістю між працівником і роботодавцем — як під час прийняття на роботу, так і в процесі трудових відносин. Це передбачає частина перша статті 56 Кодексу законів про працю України (КЗпП).

Законодавство дозволяє роботодавцю запроваджувати неповний робочий час у разі змін в організації виробництва й праці, без зміни посади чи кваліфікації працівника, за власною ініціативою.

Переведення на неповний робочий час є зміною істотних умов праці. Роботодавець повинен повідомити працівника про таку зміну:

• у мирний час — не пізніше ніж за два місяці (ч. 3 ст. 32 КЗпП);
• під час воєнного стану — до введення нових умов праці (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ).

Якщо працівник не погоджується працювати в нових умовах, трудовий договір можуть припинити на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП. У такому разі працівнику виплачують вихідну допомогу в розмірі не менше ніж середній місячний заробіток.

Джерело: Держпраці